Відповідальність без вини

Як і обіцяли, продовження “історії” щодо подання інформації про кінцевих бенефіціарів та про те, як може наступати “відповідальність без вини”. 

Питання розкриття кінцевих бенефіціарних власників українськими компаніями з 2014 року активно обговорюється та імплементовується в українських реаліях. Власне сама вимога їх розкриття є умовою співпраці із нашими західними партнерами.

Нового дихання цьому питанню надало прийняття Верховною радою України в кінці 2019 року Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», де разом із обов’язком розкриття повної структури власності та кінцевих бенефіціарних власників було посилено відповідальність за невиконання цього обов’язку.

Так, стаття 166-11 КуПАПу передбачає штраф у розмірі від 17 до 51 тисячі гривень за «неподання або несвоєчасне подання державному реєстратору … інформації про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи або про його відсутність, або документів для підтвердження відомостей про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи».

Здавалося б все зрозуміло: не виконав прямий обов’язок – понеси відповідальність. Але є одне але, а може і не одне…

Відповідальність за «неподання або несвоєчасне подання…» звичайно лежить на керівнику компанії. Проте за цей короткий період до експертів Лабораторії права надійшло декілька звернень з цікавими та реальними питаннями, з якими бізнес зустрівся при спробі «подання» структури власності.
Перший запит. Українське ТОВ із трьома засновниками фізичними особами, кожен з яких володіє рівною часткою у статутному капіталі (33,33 %).

В компанії розгорівся корпоративний конфлікт і один із засновників відмовляється від будь-якої співпраці із іншими засновниками чи директором товариства, відповідно, і нотаріальну копію свого паспорта також відмовляється надавати. Тобто, у директора немає повного комплекту документів, щоб встигнути вчасно чи хоча б впринципі подати реєстратору структуру власності та відомості про бенефіціарів.

Другий, але сильно схожий на перший. Один із учасників ТОВ, який підпадає під ознаки кінцевого бенефіціарного власника так би мовити «пропав із радарів»: змінив контактний телефон, за вказаною адресою не проживає, жодних інших контактів із ним немає.

Третій. В країні де проживає кінцевий бенефіціарний власник на законодавчому рівні заборонено робити нотаріальні копії паспорта, ну а їхати в Україну за три дев’ять земель, щоб тут зробити копію, звичайно, ніхто не буде.

Четвертий. Реальні кінцеві бенефіціарні власники є громадяни країни з т.з. традиційним правом і не розуміють або не хочуть розуміти для чого їхній паспорт потрібен десь далеко в Україні, в якій вони можливо і жодного разу не були.

То чи є тут частка вини керівника Товариства? Чому вина не перекладається на осіб, які ухиляються від виконання свої обов’язків? Чому до відповідальності не притягуються засновники, які відмовляються співпрацювати з Товариством?

Експерти Лабораторії права працюють над пропозиціями щодо вдосконалення законодавства, яке регулює відповідальність за «неподання чи несвоєчасне подання» документів реєстратору щодо структури власності та кінцевих бенефіціарних власників.

Володимир Цьомра, Голова Лабораторії права